Хвороба Паркінсона

Хвороба Паркінсона — повільно прогресуюче хронічне неврологічне захворювання, притаманне особам літнього віку, при якому у пацієнта спостерігаються рухові порушення, підвищений тонус м’язів (ригідність), порушення мови, тремор у стані спокою, а також розлади у психічній сфері. 
Хвороба відноситься до дегенеративних захворювань екстрапірамідної моторної системи. Вона викликана прогресуючим руйнуванням і загибеллю  нейронів, що виробляють нейромедіатор дофамін, — насамперед у чорній субстанції, а також і в інших відділах центральної нервової системи. 
Англійський лікар Джеймс Паркінсон  у 1817 році опублікував “Есе про тремтливий параліч”, він описав 6 хворих людей, докладно зупинившись на таких характерних симптомах захворювання, як тремор спокою, патологічна хода та постуральна нестійкість, м’язова ригідність та інші. Також він оцінив їх динаміку при прогресуванні захворювання.
Найчастіше перші симптоми захворювання з’являються в 55-60 років. Проте у ряді випадків хвороба може розвинутися і у віці до 40 (хвороба Паркінсона з раннім початком) або до 20 років (ювенільна форма захворювання).
 

Вчені продовжують вивчати патогенез захворювання, але виділити точні причини його виникнення досі не вдалося. Відомо, що в основі патології лежить поступове незворотне зменшення кількості нейронів (нервових клітин) у чорній речовині головного мозку.

Головна функція цих нейронів – вироблення дофаміну, від якого залежить передача нервових імпульсів для виконання людиною рухів. Внаслідок загибелі нейронів зменшується кількість дофаміну, передача імпульсів порушується, з’являються рухові розлади.

На думку вчених, схильність до хвороби може бути обумовлена ​​генетичними факторами (у 5-10% випадків) – тобто, якщо в сім’ї були випадки цієї патології, то ризик її розвитку у родичів неухильно зростає.

До інших факторів, які можуть призвести до розвитку хвороби Паркінсона та синдрому паркінсонізму, відносять:

• чоловіча стать – чоловіки хворіють у 1,5 раза частіше за жінок;

• літній вік;

• тривалий вплив токсичних речовин;

• черепно-мозкові травми;

• тривалий прийом деяких ліків;

• судинні чи пухлинні захворювання.

Ризик розвитку хвороби Паркінсона у курців в 3 рази нижче, ніж у некурців. Припускають, що це пов’язано з дофамін-стимулюючим ефектом нікотину. Від розвитку хвороби Паркінсона захищає також вживання кофеїну.

Всі клінічні ознаки Хвороби Паркінсона можна розділити на моторні та немоторні. Основними та найпомітнішими є порушення рухової сфери.

Насторожити і стати приводом для консультації невролога мають наступні прояви:

• Хода стала хиткою, кроки короткими і невпевненими;

• Змінився голос (став тихим, монотонним), забуваєте думку, не доводите пропозицію до кінця;

• Почерк став менш розбірливим;

• Стали відзначати різкі перепади настрою і періоди депресії;

• Міміка стає менш емоційною, обличчя може набути вигляду маски;

• З’явилася незручність при виконанні тонкої роботи руками (застібання ґудзиків, нарізування продуктів, виконання гігієнічних процедур, робота з викруткою);

• Стали відчувати скруті при повороті в ліжку, при вставанні зі стільця;

• З’явилася нестійкість при різкому повороті;

• Стали човгати ногами при ходьбі;

• З’явився тремор рук або ніг у стані спокою.

Варто зазначити, що перебіг хвороби у кожної людини індивідуальний. Тому одні симптоми можуть переважати, а інші бути виражені слабо. Як правило, захворювання починається поступово, його сам пацієнт часто не помічає.

Перші ознаки хвороби зауважують родичі чи близькі - зміни в зовнішньому вигляді чи в повсякденній поведінці. Характерологічні особливості, притаманні людям, які захворіли на хворобу Паркінсона: максимальне пригнічення зовнішніх проявів власних емоцій (“замаскована особистість”). Основними рисами цього типу є консерватизм, обов’язковість, упертість, прагнення до лідерства з формуванням певної ворожості у ставленні до потенційних конкурентів чи гіперболізація категорій педантичності, порядку, чистоти, пунктуальності, правдомовності тощо.

Оцінивши симптоматику захворювання, пацієнту присвоюється певна стадія захворювання. Залежно від того, на якій стадії перебуває хворий, визначаються і терапевтичні заходи. Всього стадій 5, залежно від швидкоплинності переходу від однієї до іншої можна припустити, якою є тривалість життя за хвороби Паркінсона конкретного пацієнта.

• Нульова, початкова стадія. Діагностується при вкрай пильному лікарському огляді, консультації та аналізах. На цьому етапі видимих симптомів немає.

• Перша стадія, характерна появою на одній із кінцівок. Часто можна сплутати з ВСД.

• Проміжна стадія, яку додали додатково. Зачіпає вже тулуб і кінцівку.

• Друга стадія. Щоб зрозуміти, як проявляється хвороба, вже немає необхідності відвідування лікаря. Проявляється двосторонньо.

• Третя стадія. Хворий уже не здатний фіксовано тримати тіло в просторі та контролювати кінцівки, але здатний до самообслуговування. Двосторонній прояв на кінцівках і на тулубі.

• Четверта стадія, коли хворий здатен пересуватися, ходити, сидіти, але вже не без сторонньої підтримки. Іноді знерухомленість.

• П’ята це остання стадія хвороби Паркінсона. Повна інвалідизація та прикутість до ліжка. Хворий не здатний до самообслуговування.

Захворювання може довго не проявляти себе ніяк, і без клінічних досліджень зрозуміти про початок прогресії буде складно. Неважливо, в якому віці перебуває пацієнт, якщо в зоні ризику за тими чи іншими факторами рання діагностика допоможе вчасно виключити швидку прогресію. Лікування в клінічних умовах дуже ефективне.

На сьогоднішній день хвороба Паркінсона відносится до невиліковних хвороб. Всі існуючі методи лікування пацієнтів з хворобою Паркінсона можна розділити на наступні: медикаментозна терапія, психотерапія, лікувальна фізкультура, хірургічне лікування.

Основу комплексної терапії складає медикаментозне лікування, яке повинно бути безперервним і пожиттєвим. На сьогодні є досить велика кількість ліків, які використовуються при лікуванні хвороби Паркінсона.

“Золотим стандартом” протипаркінсонічних засобів і класичним видом замісної терапії є препарати леводопи. У зв’язку з наявністю побічних дій, які можуть виникати через 5-10 років від початку лікування, не рекомендують розпочинати лікування з препаратів леводопи при легкому перебігу захворювання та людям молодшим 60 років. В цьому разі лікування розпочинають з агоністів дофамінових рецепторів. Виражений ефект від прийому цих препаратів, на відміну від препаратів леводопи, настає не одразу, а лише через кілька тижнів після початку лікування. Амантадини більше ефективні для зменшення акінезії і ригідності і менше впливають на тремор. Дія амантадинів розвивається через кілька тижнів прийому і виражена на будь-якій стадії захворювання. Важливе значення вони мають для лікування акінетичного кризу.

Інгібітори моноамінооксидази призначаються на ранній стадії захворювання, а також в комбінації з іншими препаратами на більш пізніх стадіях. Антихолінергічні препарати є найбільш доступними, але згідно із сучасними рекомендаціями можуть застосовуватись в окремих дуже рідкісних випадках, що обумовлено великим спектром побічних дій даної групи препаратів, а також звиканням до них. Антихолінергічний препарт “Циклодол” призначали хворим в Україні 10-20 років тому для лікування хвороби Паркінсона, у зв’язку з тим, що були відсутні інші лікарські засоби. Фахівці МОЗ радять тим, хто продовжує приймати “Циклодол”, поступово зменшувати дозу його прийому, а замість нього приймати інші препарати.

Лікування хвороби Паркінсона доволі складне. Не можна призначати однакові схеми терапії всім пацієнтам поспіль – кожен потребує індивідуального підходу, індивідуальної дози. Треба наголосити, що лише досвідчений лікар може підібрати правильну схему лікування, тому в жодному разі хворий не повинен самостійно “призначати” собі ліки чи відміняти їх прийом.

У деяких випадках при хворобі Паркінсона можлива хірургічна корекція деяких фармакорезистентних (які не піддаються медикаментозній терапії) симптомів: тремору, ригідності, дискінезії. Таким хворим показана стереотаксична деструкція підкіркових ядер або імплантація електродів для хронічної електростимуляції глибоких структур мозку (DBS).

Показаннями до операції є:

• Неефективність антипаркінсонічних препаратів.

• Яскраво виражені побічні ефекти від препаратів або їхня непереносимість.

• Некориговані лікарські дискінезії.

Фізичні методи лікування: мануальна терапія, лікувальна фізкультура, які працюють на збереження і підтримку рухової активності, запобігання порушенням постави і ходьби.

• На все треба мати більше часу: від щоденного туалету до переходу через вулицю.

• Щоб зберегти впевнену ходу – легке взуття з невеликим каблуком із м’якого синтетичного матеріалу, щоб пом’якшувати удари при ходьбі.

• При порушеннях мовлення чи ускладненні ковтання – голосові вправи і тренування м’язів губ і язика.

• Для своєчасного прийому ліків – розкласти таблетки в різні коробочки для ліків.

• Точний час прийому ліків може підказати таймер на годиннику.

• Іноді рекомендується ранішній прийом ліків до вставання з ліжка.

• Якщо є проблеми з письмом, треба навчитись працювати на комп’ютері.

• Підтримання фізичної активності шляхом заняття лікувальною фізкультурою.

• Посильна рухова активність.

• Частий відпочинок для попередження надмірного стомлення і відчуття безсилля.

• Збереження трудової активності і  соціальних контактів.